Небеса, мої обітовані Чом мовчите ви знов, десь там, в далині?

Небеса, мої обітовані Важко так перед вами стоять, відгукніться мені Сонцем розбуджена, і укрита тонким мереживом Я вдихаю її, забираю її

Напівсонну у полон без зброї я І як без неї тепер?

Як спинити цей час, що так раптом завмер? Притискаю сильніш, хай залишиться в мені Її запах і родимка на спині Та час не повернуть, а щастя сліпе